Фейковість: мережеве суспільство в епоху постправди

Фейк (від англ. fake – підробка, фальсифікація) – усе, що вводить в оману інших, вдаючи щось, чим насправді не є; фейковий – несправжній, але зроблений так, щоби здаватися справжнім. 

Упродовж багатьох століть люди маніпулювали інформацією і штучно її фабрикували. Аби переконати, заплутати чи розважити. У сучасному світі формат “фейк” є невід’ємною частиною життя. Спершу термін почав вживатися в мережі інтернет (фейковий акаунт, фейковий сайт, фейкова сторінка), а потім став широко використовуватись і у повсякденному житті.

Під фейковим акаунтом мається на увазі такий, який надає свідомо неправдиву інформацію про свого власника, не корелює з реальною особою або є створеним від імені відомої публічної особи, причому очевидно, що ця особа до акаунту жодного стосунку не має. Значною також є кількість сторінок, створених фанатами з ім’ям і зображеннями популярних акторів, персонажів і навіть предметів. Можна припустити, що такі акаунти створюються з різними інтенціями, серед яких є як простий гумор, бажання розваг, так і тією чи іншою мірою усвідомлені експерименти з ідентичністю, спроби створити альтернативні образи себе. Не останнє місце посідає й прагнення сховатися від вимогливої напруги сучасних соціальних мереж, прискіпливої уваги до себе і своїх інтересів з боку знайомих, однокласників чи колег по роботі. Також можна виокремити й мотиви інформаційної безпеки, коли користувачі бажають користуватися соціальними мережами, але не надавати персональну інформацію, побоюючись, що вона потрапить до приватних компаній чи правоохоронців.

Фейковий сайт є копією певного сайту, де необхідна авторизація. Це будь-які соціальні сайти, меню і образ яких схожий з реальністю. Користувачі заходять на такі сайти і залишають свої дані – логін і пароль. Ці дані потрапляють в спеціальну базу спамерів і через короткий проміжок часу акаунти таких користувачів починають розсилати спам – кореспонденцію рекламного чи іншого змісту тим людям, які не бажають її отримувати. Отже, веб-сторінки використовуються для крадіжки логінів і паролей.

Фейкові сторінки, “сторінки-клони” (такі, що копіюють реально існуючі сторінки партій, медіа, політиків та інших суспільних діячів) та створення сторінок “штучних” особистостей у соціальних мережах є активно використовуваною маніпулятивною технологією.

Спецслужбами багатьох країн використовується технологія поширення інформації через акаунти неіснуючих людей. Такі відомства замовляють у IT-компаній програми, що дають можливість створювати акаунти в соціальних мережах, які вже мають правдоподібну “легенду”. Один співробітник може підтримувати роботу більше десяти акаунтів, вступаючи у групи, заводячи “друзів”, спілкуючись та коментуючи у необхідному руслі. Підробні сторінки реально існуючих людей та організацій (або схожі на них) також застосовуються для технології “керованого хаосу”, підкидання дезінформації, використання ресурсу довіри до реальних людей чи організацій.

Для підвищення довіри до “фейкової” сторінки часто застосовується такий прийом: власник сторінки намагається додатися в друзі декільком знайомим між собою людям, і, варто хоча б одному “додати його в друзі”, шанси, що інші, зважаючи на спільні знайомства, почнуть йому більше довіряти і також “додадуть у друзі”, значно зростають. 

З одного боку, сучасні технології дають змогу підтверджувати ідентичність текстів за допомогою різних засобів залежно від типу комунікаційного майданчика: на стандартних форумах це окремі акаунти, з підписами, ідентифікаційними картинками – “аватарами”, захищені паролями та іншими засобами безпеки. У соціальних мережах акаунти зазвичай претендують на цифрове представництво реальної людини (принаймні такими є вимоги найбільш популярної соціальної мережі Facebook) за допомогою надання великої кількості приватної інформації – від власних фотографій до номерів телефонів чи адреси електронної пошти. Відправляння повідомлень чи публікація будь-яких інших текстів через такі акаунти є нібито підтвердженням того, що їхнім автором є конкретна людина, яка створила цей акаунт і користується ним.

Проте інший бік зміни відносин “автор – текст” в інтернеті полягає в тому, що ототожнення автора з його цифровим “альтер еґо” є проблематичним, зокрема, і в юридичному вимірі. Авторство будь-якого опублікованого зі свого акаунту тексту, що з тієї чи іншої причини виявився небажаним чи некорисним для автора, можна обґрунтовано заперечити за допомогою аргументу про те, що користуватися цим акаунтом, незважаючи на будь-який захист, може не лише той, хто його створював.

Тобто не можна із впевненістю стверджувати, що комп’ютером, на якому був відкритий певний акаунт, користувався саме “власник” акаунту, так само як і не можна із впевненістю стверджувати, що акаунт не було зламано, без отримання якоїсь “реальної” інформації, яка б дала змогу ідентифікувати особу користувача, на кшталт фотографії чи запису голосу, які, своєю чергою, також можуть бути підроблені за допомогою цифрових засобів. Таким чином, створюється ідентифікаційна колізія, яка на найбільш елементарному рівні підриває відносини між автором та висловом і дозволяє говорити про широкі можливості для фейковості в інтернеті.

Останнім часом у засобах масової інформації з’явилася безліч новоутворень, таких як відеофейк, фотофейк; фейкові новини, фейкові розмови, фейкові обіцянки, фейкові переселенці; фейкова інформація, фейкова політика, фейкова республіка, фейкова газета, фейкова коаліція, фейкова декларація, фейкова активність, фейкове весілля, фейкове інтерв’ю, фейкове представництво, фейкове правосуддя, фейкове викрадення, фейкове опитування, фейкове голосування; фейковий ролик, фейковий конкурс, фейковий чемпіонат, фейковий розіграш, фейковий скандал, фейковий світ; фабрика фейків, фейкофобія, фейкінг тощо. Багато з новоутворень стосуються людини: фейкова сім’я, фейкове життя, фейкові друзі, фейкова особистість, фейкове оточення, фейкові люди, фейкер, фейкмейкер.

В інтернет-дискурсі фейк характеризують як оманливий, жахливий, брехливий, образливий, лицемірний, маскарадний, безбарвний, жалюгідний, отруйний, зрадницький, даремний, огидний, брудний, політичний, інформаційний, черговий, інсценований, відвертий, нахабний, обурливий, нічого не вартий тощо.

Основними складниками лексико-семантичного поля “фейк” є брехня, обман і маніпуляція. Отже, головна функція будь-якого роду фейків – маніпулятивна, тобто здійснюється навмисна дія на свідомість аудиторії, яка позбавляється можливості відокремити правду від брехні й опиняється в підлеглому маніпулятору становищі. Брехня є способом вияву влади, дає змогу здійснювати контроль над дискурсом (суспільним і публічним), перемикати увагу аудиторії на нові “знання” – брехливу інформацію, як правило, різку, помітну, часом абсурдну.

Головна мета фейку – обман і маніпулювання свідомістю людини та широкої аудиторії загалом. Маніпуляція свідомістю за допомогою фейку (фейк-ньюз) включає мовну (вербальну), комунікативну, психологічну, інтеграційну (візуальну й аудитивну) дію на адресата. А в умовах інформаційної війни ця маніпуляція посилюється, і фейк стає зброєю для досягнення мети.

В мас-медіа це поняття використовується для позначення неправдивої інформації. Відповідне явище має довгу історію, але наразі характер і масштаби його поширення сприяли появі нової якості – постправдивої (“post-truth”) політики. Як “постправдиві” розуміються обставини, за яких об’єктивні факти менш впливові в формуванні громадської думки, аніж апеляції до емоцій та особистих переконань. Саме такий пост-правдивий світ, наповнений хибною інформацією, підживлює прийняття ірраціональних рішень, а фейкові новини збивають з пантелику.

Постправда (англ. post-truth) – термін, що позначає обставини, в яких звернення до емоцій і особистих переконань важливіше під час формування громадської думки, ніж об’єктивні факти.

Саме поняття фейкових новин (“fake news”) можна тлумачити по-різному, залежно від контексту й цілей їх поширення. Це можуть бути:

• навмисно створені фейки;

• жарти, сприйняті як правда;

• масштабні містифікації;

• навмисно однобоке висвітлення подій;

• історії, в яких “правда” є суперечливою;

• новини, “придумані” для того, щоб заробити грошей або дискредитувати інших;

• новини, які фактично мають підґрунтя, але “закручені” так, щоб відповідати певному порядку денному;

• новини про те, щодо чого люди не почуваються комфортно або з чим не погоджуються.

З метою протидії фейковій інформації у світовій медіаспільноті значно поширилося використання практики фактчекінгу (“fact-checking”) – перевірки фактів у документах, виступах та публікаціях на відповідність дійсності за допомогою інтернету та різних технологічних інновацій.

Докладніше: Мережеве суспільство: кіберпсихологічний путівник


Команда блог-платформи Укропчики не несе відповідальності за зміст блогів.
Думка редакції сайту може відрізнятися від авторського.
Поділитись в соціальних мережах
укропчик

Укропчик

Коментувати