Колодій: коли любий вареничка хоче?

Частина дослідників давньослов’янських культів схиляється до думки, що в дохристиянські часи давні русичі мали свого окремого покровителя подружнього життя, як це маємо з античним богом Гіменеєм, що освячував шлюбом дозрілу молодь. Таким міг бути, наприклад, покровитель шлюбу Колодій, ім’я якого зберігає народна назва свята, що збігається в часі із Сиропусловним тижнем, Масницею.

Осібне місце у цьому святі належить унікальному за символікою звичаю, що відомий під назвою “волочити колодку”, коли дівчатам і неодруженим хлопцям прив’язували до ноги дерев’яну колодку на знак засудження або покарання за те, що вони протягом року не знайшли собі пари і не одружилися. Колодки, які у цьому обряді наповнювались фалічним символізмом, спеціально виготовляли та обплітали барвистими стрічками і паперовими квітами.


Етнографи висувають припущення, що термін “колодка” перейшов від молодіжних гулянок – “на колоди”. Адже традиційно в Україні молодь, а почасти й дорослі, збиралися за теплої погоди на колодах. На них проводили розваги, знайомились одне з одним, полагоджували інтимні та громадські справи. Місце – а це переважно було складоване дерево біля осель – віддавна називали “на колоди”.

Піти “на колоди” означало збиратися до гурту. Громадських осередків, на зразок сучасних нічних клубів не було: осінньо-зимове дозвілля проводили в спеціально найнятій оселі – вечорницях. Але як тільки тепліло на вулиці, всі збиралися “на колодах”.

Відтак тим, хто пробайдикував цей сезон – не знайшов собі пари “на колодах” — пов’язували як своєрідну кару Колодія. Такі обряди мали виховне значення, примушували замислитись про продовження роду, сприяли пошукам шлюбної пари. 

Докладніше: Зачарована етноеротика: метаморфози українського лібідо


Команда блог-платформи Укропчики не несе відповідальності за зміст блогів.
Думка редакції сайту може відрізнятися від авторського.
Поділитись в соціальних мережах
укропчик

Укропчик

Коментувати