Як чудо-богатир сам себе переміг (така собі не дуже старовинна казочка)

Військо, яке наступає, повинно мати чисельну перевагу (у 2-3 рази) над супротивником. Непогано, коли при цьому у атакуючого більш сучасне і в більшій кількості озброєння. Це аксіома перемоги.

Отже, для перемоги у війні достатньо зібрати якомога велику армію та озброїти її, як то кажуть, до зубів. Так?

Так, та не так. Припустимо, прийняли ми рішення про мобілізацію, почали забирати в армію чоловіків та жінок, а ворог, дізнавшись про це, теж розпочинає призов до армії. Бажаючи випередити ворога, ми прискорюємо процес мобілізації, але клятий ворог не відстає.

Але хай там як, та зібрали ми величезну армію. Та от халепа – зброї на всіх не вистачає, та й та, що є, більшою частиною застаріла. Не підготувались ми як слід, а отже, вирішальної перемоги можемо і не отримати. До того ж, наші солдати належним чином не навчені користуватись навіть тією зброєю, що є.

Добре, почнемо з виготовлення більш сучасної, ніж у нашого ворога, зброї. Звісно, така зброя коштує недешево, але як хочеться перемогти, як хочеться розірвати на шматки, розтоптати, розтерти у порох зненависну ворожу армію разом із ворожою державою. Тому ми все більше витрачаємо бюджетних коштів на озброєння, все тугіше затягуючи при цьому паски на освіті, охороні здоров’я та інших соціальних програмах.

Та знову халепа. Ворог, дізнавшись про наші дії, теж розпочав розробку нового озброєння, і теж не шкодує грошей.

І ось і ворог, і ми починаємо розкручувати маховик гонки озброєнь. Але ворог теж не ликом шитий, і явної переваги жодній із сторін досягти не вдається, незважаючи на все більші витрати. Час іде, зброї все більше, сховища забиті, як кажуть, до стелі, але толку від цього немає.

І тоді ми вирішуємо схитрувати. Ми не збільшуємо кількісний склад армії, навіть трохи зменшуємо, подаючи це як прагнення до миру, але поступово, майже непомітно починаємо збільшувати чисельність внутрішніх військ, прикордонників, військових формувань служби безпеки; нарешті – поліції, насамперед її частин спеціального призначення.

І от років через п’ять-сім ми маємо достатньо велику чисельність збройних формувань, щоб вже почати планування майбутньої воєнної кампанії. Крім того, щороку ми проводимо масштабні навчання, для чого призиваємо із запасу, тобто відриваємо від виробництва, все більше і більше працівників. При цьому ми плекаємо надію, що нам вдалося обдурити ворога, що він не узяв до уваги наші приховані приготування до війни.

Можливо, таким чином ворога нам і вдасться надурити, але кого ми точно не обдуримо, так це власну економіку.

Багаторічна світова практика стверджує, що у мирний час в армії будь-якої держави не може одночасно знаходитись більше одного відсотка її населення. Адже кожного солдата необхідно кормити, одягати, лікувати, вчити, розважати, а це все гроші, гроші і гроші. Перебуваючи у лавах збройних сил, солдат перетворюється з виробника на дармоїда. Крім того, солдату потрібна зброя, а це знову гроші, це десятки і сотні тисяч, а то й мільйони робочих рук, які працюють на війну, це також вчені, інженери, агрономи, винахідники, що теж працюють на війну.

У такий «хитрий» спосіб хотів надурити капіталістів Радянський Союз. Збройні сили СРСР на кінець 80-х років нараховували біля 4 млн. чоловік; ще понад 400 тис. чоловік служило у Внутрішніх військах та ще 220 тисяч – у Прикордонних військах КДБ. Чисельність співробітників КДБ у 1990 році становила понад 3 мільйони.

Отже, не рахуючи міліції, у збройних формуваннях СРСР на початку 90-х років перебувало 7,6 мільйона чоловік, що становило понад 2,6 відсотка від чисельності населення (289 мільйонів у 1990 році). Так само робить і путінська Росія.

Економіка СРСР не витримала непосильного тягаря у вигляді величезної армії та накопичених запасів зброї, яку кожні 7-10 років потрібно було замінювати на більш сучасну або модернізувати. Ніжки держави підломилися, і вона гепнулась та розсипалась, розваливши при цьому вщент весь соціалістичний табір. Схожий історичний віраж зараз повторює і Путін, поступово заганяючи свій народ у цивілізаціний тупик.

Історія вчить Росію тому, що вона нічому не вчить, тим більше сучасна історія, яку переписують майже кожен рік на догоду можновладцям.

https://censor.net/ru/blogs/3231701/yak_chudobogatir_sam_sebe_peremg_taka_sob_ne_duje_starovinna_kazochka?fbclid=IwAR1SLwyde14GGaoX-jH7ocSUoRu3eVBS9TkZLCf4oYYDuXsmQkd60kuXNfs

Источник: https://censor.net/ru/b3231701


Команда блог-платформи Укропчики не несе відповідальності за зміст блогів.
Думка редакції сайту може відрізнятися від авторського.
Поділитись в соціальних мережах
укропчик

Укропчик

Коментувати